Вітаю Вас Гість!
П`ятниця, 29.03.2024, 08:33
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вхід на сайт

Пошук

Календар

«  Листопад 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Архів записів

Друзі сайту


00:10
Жалюгідна ситуація склалася в нашій країні, яка по суті перетворилася на інертний кисіль, куди абсолютно безперешкодно ввозять ГМО

Інтерв’ю з завідувачем лабораторією нових агробіотехнологій Інституту цукрового буряка УААН Григорієм Петюхом
Що таке генетично модифіковані організми? ГМО або генетично модифіковані організми, у науковій літературі їх ще називають трансгенні організми – це організми, які отримують у результаті специфічних молекулярно-біологічних і біотехнологічних маніпуляцій, хоча й з використанням генетичного матеріалу існуючих організмів і генів, узятих з інших, неспоріднених йому, організмів, тобто створюється, фактично, новий організм, що не може бути створений у природі природним шляхом. У природі дуже важливо, щоб генетичний матеріал використовувався із споріднених форм, тобто всередині певного виду або, принаймні, з використанням форм різних видів організмів, але всередині одного роду. Використовувати генетичний матеріал із зовсім іншого роду при створенні організмів у природі, практично, неможливо. І це є природне обмеження будь-яких непередбачених наслідків. А ГМО створюються шляхом залучення генетичного матеріалу не тільки різних родів і сімейств, але й різних царств організмів (бактерії, гриби, тварини, рослини). Саме тому ГМО – це новий тип організмів, які не існують у природі. Не слід плутати ГМО з мутантними організмами, тому що мутантні організми – це знову ж таки природні організми, які завжди існували й існують наразі у природі. Немає нічого дивного і тим більше страшного в тім, що у нас, людей, і у всіх інших організмів відбуваються мутації, оскільки це природний процес. У природі існує два природних способи розширення видової розмаїтості: шляхом перекомбінації хромосом при гібридизації (схрещуванні) форм і шляхом мутацій. Тому мутант – це природний продукт, а ГМ – неприродний продукт. Це означає, що до таких продуктів, отриманим з використанням генетично модифікованих джерел (ГМД), варто застосовувати термін «нові продукти». А це значить, що до продуктів із ГМД, як до «нових продуктів», варто застосовувати «принцип обережності» (precautionary principle). Якщо ми маємо «нові продукти», то ми повинні виробити до них і специфічне ставлення і, звичайно ж, вивчити їх, перш ніж використовувати. Продукти, що містять ГМ-компоненти, розділяють на: ГММ – генетично модифіковані мікроорганізми, ГМР – генетично модифіковані рослини і ГМТ – генетично модифіковані тварини. ГММ в основному використовуються в закритих системах – у ферментерах для одержання корисних речовин. Цих бактерій тримають в ємностях, де вони культивуються, але в навколишнє середовище вони ніколи не потрапляють. Після того, як бактерії досягли певної маси, отриману біомасу використовують для екстракції корисних речовин з наступним їхнім використанням у харчовій і фармацевтичній промисловості. ПРО ГМТ також немає сенсу говорити, тому що із ГМ-тварин випущений у відкриту систему в США тільки лосось, що має здатність до дуже швидкого росту. А інші тварини використовуються тільки для експериментів у закритих системах або лабораторіях. В основному зараз мова йде про ГМР, тому що вони використовуються у відкритих системах, тобто їх вирощують на полях і на городах. Тому ми й будемо говорити про ГМ-рослини. ГМ-рослини самі по собі не є окремою незалежною системою, а є частиною спеціальних аграрних технологій, і це дуже важливий момент. Важливість моменту полягає також й у тім, що ці технології є чиєюсь приватною власністю. Трансгенні технології – це виробничі агробіотехнології. Існують традиційні, органічні і трансгенні аграрні технології. Традиційні технології – це вирощування продукції за допомогою пестицидів й агрохімікатів, а є альтернативні їм технології – органічні, коли не використовують взагалі жодних синтетичних хімічних продуктів. І є третій тип – трансгенні технології. Трансгенні технології також використовують хімію, і в багатьох випадках – у значно більших обсягах, ніж традиційні технології.
Розкажіть, будь ласка, про особливості використання ГМО у світі?
Офіційно трансгенні технології використовуються з 1996 року. Першими, хто почав активно їх впроваджувати, були США. Потім ними зацікавилися в Канаді, Аргентині, Бразилії. Пізніше використання ГМО просунулося в Індію й Китай. Основними виробниками з найбільшими площами, відведеними для цієї мети, є, у першу чергу, США, далі – Аргентина, Канада, Бразилія. Далі йдуть Індія й Китай, але з територією під ГМО в 20 разів меншою, ніж, наприклад, у США. Інші країни тільки починають розвивати трансгенні технології й відводять для цієї мети незначні території – в основному тільки для проведення досліджень. Особливо це стосується Європи, там взагалі є країни, які категорично відмовляються використовувати ці технології, хоча існує європейська директива, що забороняє відмовлятися від ГМО країнам Євросоюзу. Таким чином, вимальовується така картина, що є країни, які перебувають під певним економічним пресом, вони значною мірою контролюються не просто Сполученими Штатами, а найчастіше – однією або двома біотехнологічними компаніями (Монсанто, Сінджента), які мають майже монопольний вплив на виробництво деяких продуктів у цих країнах. Лідируючу позицію по вирощуванню ГМ-продуктів у світі, крім США, займає соя. Є, звичайно, і ГМ-бавовна, і ГМ-рис, але основну площу за межами Сполучених Штатів займає соя. І насправді ГМ-соя від загального виробництва сої у світі, якщо я не помиляюся, займає 60-70%. На даний момент ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) і FAO (Food Agricultural Organization – структура ООН з сільського господарства) дійшли думки, що із ГМ – все добре, і не варто піднімати із цього приводу галас. Раніше ВООЗ більш уважно ставилися до питання використання трансгенних організмів. Пояснюють це тим, що немає однозначних даних про шкоду продуктів із ГМО. Що стосується FAO – їх повне й беззастережне прийняття широкого використання трансгенних технологій можна зрозуміти, адже інтерес цієї організації – агробізнес. А от відношення екологічних організацій до таких технологій набагато більше стримане.
Як використовують ГМО в Україні?
Україна в цьому плані, мені здається, вразила багатьох іноземних фахівців. Першою з пострадянських країн, не без колізій, завезла ГМ-рослини (картопля «Новий Лист»), і тим самим відкрила «еру» нелегітимного (простіше говорячи – краденого) використання таких технологій у своїй країні. Пізніше, через нашу інертність, через хаос, що діється в країні, в Україну завезли велику кількість нелегітимної ГМ-сої і, відповідно до різних неофіційних оцінок, відсоток трансгенної сої в Україні становить 70-80%. Здавалося б, що отут страшного, але якщо перевести це в тисячі гектарів, те це найбільші площі в Європі. У той же час, в Україні протягом усього цього часу (десять років) начисто була відсутня система регулювання й контролю за такими технологіями, які, як не крути, є чиєюсь власністю, і за них рано або пізно доведеться платити: і чим пізніше – тим дорожче. Я говорю про нашу економіку. В Україні не було жодного розуміння трансгенних технологій, ухвалення законодавчих актів і, відповідно, у зв’язку із цим складається таке байдужне відношення до питання ГМО. А в результаті такої недбалості наших державних мужів і громадських організацій, які не порушували це питання досить активно й головне – конструктивно, а не для їхнього власного розкручування й реклами, у в нас використовуються під нелегітимними ГМ-рослинами найбільші площі, значно більше, ніж у Росії, де, до речі, встановлено досить суворий контроль за ГМ. Зараз ми, напевно, найбільш дика країна в Європі щодо незаконного й неконтрольованого використанню трансгенних технологій. Я думаю, що Україна й у майбутньому не зможе відмовитися від ГМ-сої, оскільки коли будь-який фермер спробує вирощувати цю сою, він уже на звичайну сою не перейде, якщо його спеціально не зацікавити. Причина проста – витрати на вирощування ГМ-сої нижчі, ніж для звичайної сої. Незважаючи на те, що вже протягом декількох років переважна частина сої в Україні – трансгенна, ціна на неї не знизилася. Таким чином, виробник одержує надприбуток. У нас в країні існує великий прошарок, який зацікавлений у використанні ГМ. Чим більше ми даємо цьому хаосу продовжуватися, тим більше він стає нерегульованим. У цьому плані Україна взагалі перебуває в особливому положенні: якщо Росія давно ввела регулювання, яке б воно не було недосконалим, тим не менше, російські товари й продукти, що містять більше 0,9% ГМО у своєму складі, – повинні маркуватися. Заборонено вирощувати ГМ-рослини, окрім випробувальних ділянок, хоча і дозволено використання продуктів із ГМ-компонентами, але з обов’язковим маркуванням, тобто встановлені більш-менш цивілізовані правила. Усе, що завозять до України, ми не маркіруємо, ми їмо, не знаємо що. Завозять насіння – ми не знаємо, що вирощують у нас. Закон, що ухвалений для регулювання трансгенних технологій, насправді нічого не регулює. Це як електричний стовп посеред поля: без проводів, без зв’язку. У цьому законі не враховані головні пункти, які в нашому законодавстві вже ратифіковані раніше: наприклад, у нас був ратифікований Картахенський протокол. У цьому протоколі чітко прописано, що всі ГМО повинні маркуватися. Повинні проводитися оцінки ризику й моніторинг трансгенних організмів. Хоча, по суті, цей Картахенський протокол більше стосувався питань трансграничного переносу, тобто провозу, але в деяких частинах протоколу говориться про використання ГМО у країні. Картахенський протокол вважається мінімальною законодавчою базою для країн, де відсутнє регулювання питання ГМО. Але Україна, хоча й ратифікувала цей договір, не дотримується його. Цей новий закон викреслив всі головні пункти, які стояли в законі про ратифікацію Картахенського протоколу. Швидше за все, цей закон готовили люди, які дуже активно лобіюють інтереси біотехнологічних компаній, зовсім не думаючи про інтереси України. Я вже не говорю про те, як цей закон ухвалювали: з повним порушенням існуючих регламентів і правил. Ще в 2002 році Інститут споживача, як офіційна особа, що займалася цим питанням, з моєю експертною участю домігся внесення двох виправлень у два закони про необхідність маркування продуктів, що містять ГМ-компоненти. Після того більше нічого не було ухвалено. І от 30 травня 2007 року у Верховну Раду був внесений дуже серйозний Закон «Про систему біобезпеки» і 31 травня він без будь-якого розгляду й обговорення був ухвалений. Цей закон зовсім не відстоює інтереси України та її громадян, тому я його кваліфікую як антинародний. Якщо застосувати образну оцінку, то нормальний закон можна порівняти із зображенням живого й зеленого дерева, то цей закон я б порівняв з голим обрубком деревного стовбура. Якщо ми йдемо в Європу, то в нас повинні бути закони прямої дії.
Чи звернули увагу на це питання громадські організації?
Те, що ми на сьогодні маємо в Україні, є результатом повного нерозуміння серйозності проблеми нашими законодавчими й виконавчими органами. Законодавство сформовано на неправильному уявленні про проблему деякою частиною наукової громадськості, тому що багато вчених прямо або побічно пов’язані з компаніями, що лобіюють виробництво трансгенних рослин. Тому природно, що вони не будуть виступати проти цих компаній, тим більше багато хто з них не розуміють, або не хочуть зрозуміти, всіх аспектів цієї проблеми. Наука створила абсолютно неправильне уявлення даної проблеми перед нашими виконавчими й законодавчими органами. Я вважаю, що наукова громадськість винна в цьому. Другою причиною цієї проблеми є безладдя в нашій країні. Чесно кажучи, навіть при Кучмі було більше стабільності щодо цього питання – він просто не пропускав ці технології. Звичайно, це теж неправильно. Вони просто ігнорували цю проблему, і в результаті в Україну полився потік нелегітимної продуктів, що містять ГМ-компоненти, а треба було не ігнорувати, а послухати фахівців, тих, хто реально розбирається в даній проблемі, а не слухати тільки тих, хто заявляє «повний одобрямс» або, навпаки, малює страшні й моторошні картини від використання таких технологій. Найбільше в цій проблемі винуваті такі виконавчі органи, як Мінагрополітики, Мінеколоії і Держмитниця, тому що вони не поставили перешкоди на шляху нелегітимного проникнення ГМ-рослин в Україну. У Мінагрополітики знають прекрасно або, принаймні, зобов’язані знати, що той матеріал, що завозився під виглядом використання для тварин, є одночасно насінням, що здатне до відтворення в Україні. На превеликий жаль, у нашій країні не знайшлося жодної громадської організації, яка б постійно й принципово відстоювала інтереси громадян і країни в цілому у питанні безпеки використання нових технологій, активно беручи участь у проведенні конструктивних і дієвих кроків у цьому питанні.
На Вашу думку, з чого необхідно почати?
Безсумнівно, нам необхідний гарний і дієвий закон. У першу чергу, цей закон повинен мати пряму дію, тобто він повинен відкрито й прозоро регулювати всі питання, пов’язані з використанням трансгенних технологій в Україні – від моменту їхньої реєстрації, випробувань і використання, а не тільки визначати ті виконавчі органи, які потім будуть регулювати ті або інші аспекти цього питання. Головною метою даного закону повинні бути інтереси й безпека держави та її громадян, а не інтереси компаній. Але поки будуть готовити такий закон, досить було б мати постанову Кабміну, і я не раз пропонував зробити хоча б це. До цієї постанови можна було б внести питання маркування, ідентифікації, моніторинг умов вирощування, одержання ліцензій і т.п. Але ніхто не хотів цим займатися. Для вступу у СОТ нам не потрібний був цей закон, необхідний був законодавчий акт, який би регулював питання трансгенних організмів в Україні. А парламент, спекулюючи цим, «пропхнув» свій закон, що не регулює нічого, але формально – існує. На мою думку, у першу чергу нам потрібно законодавче врегулювання трансгенних технологій, тобто, у першу чергу, визначитися з поняттям ГМО, доцільністю їхнього використання в Україні, контролю за такими технологіями й регулювання їхнього використання, у порівнянні з іншими технологіями, економічними методами. По-друге, державі необхідно створити реальну базу для ідентифікації, маркування й моніторингу поширення трансгенних ГМО в Україні. Повинні бути підготовлені й затверджені стандартні методики. Стандарти ідентифікації, способи маркування, стандарти продуктів харчування, де могли б брати участь ГМ-компоненти. Після створення таких стандартів, необхідно дати можливість ученим проводити дослідження цих трансгенних технологій. Далі необхідна оцінка економічної доцільності й безпеки цих ГМ-технологій.
Який політичний аспект цієї проблеми?
Немає, і не було політичної сили в Україні, що займалася б трансгенними технологіями. Тому й настільки жалюгідна ситуація склалася в нашій країні, яка по суті перетворилася на інертний кисіль, куди абсолютно безперешкодно ввозять ці ГМ-рослини.

 

Категорія: ЕКОЛОГІЯ | Переглядів: 1136 | Додав: defaultNick | Теги: інертний кисіль, ГМ-рослини, наша країна, гмо, жалюгідна ситуація | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1 SergStook  
0
<a href=http://zmkshop.ru/>завод по изготовление металлоконструкций в железнодорожном</a>

Ім`я *:
Email *:
Код *: