Проблема можливого завезення в Україну продуктів утилізації ядерних відходів
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Оскільки Україна є державою, що використовує ядерну енергію, то і проблема утилізації ядерних відходів є для держави досить актуальною. Відходи завжди були і будуть побічними продуктами антропогенної та техногенної діяльності. Всі сучасні технології, як би ми не намагалися зробити їх безвідхідними або, принаймні, мало відхідними, передбачають накопичення величезної кількості відходів, які потребують утилізації, рекуперації, захоронення, переробки, тощо.
За даними Дослідницької Служби Конгресу США “Congressional Research Service ”, реактори використовують тільки 3-10% радіоактивності, що міститься в паливі, - з цих 3% тільки 38% реально перетворюються на електроенергію. Щорічно АЕС проводить, як мінімум, 18 тонн (за іншими оцінками - до 27 тонн) радіоактивних відходів. Сьогодні у кожній країні, де є атомні електростанції, накопичилася значна кількість таких відходів. Вони зберігаються в тимчасових сховищах по всьому світі. Багато з них перестануть бути радіоактивними тільки через 10 000 років.
МАГАТЕ вже давно планувала облаштувати світове сховище для ядерних відходів. У 2004 р. таке сховище планувалося створити в Росії, єдиній країні, яка дозволила завозити на свою територію ядерні відходи. Це могло б принести Росії близько 20 млрд. доларів США лише за 10 років. Також величезний ядерний «могильник» зараз створюється у США. Чи до цього списку приєднається Україна?
Проблема утилізації радіоактивних відходів є дуже гострою не лише для України, а і для усього світового співтовариства. Зараз вже існують методи заскловування, бітуміровання і цементування радіоактивних відходів АЕС, але потребуються території для спорудження могильників, куди будуть поміщатися ці Відходи на вічне збереження. Україна, як країна з малою територією і великою щільністю населення відчуває серйозні трудності при рішенні цієї проблеми.
Останнім часом у світі відбувається торгівля відходами, яка набула міжнародних масштабів. Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне захоронення токсичних та радіоактивних відходів,а також не витрачати великих коштів на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконале екологічне законодавство або є впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю. 0рганізації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживає великі капітали на цьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронення відходів у кілька разів перевищує національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чи Центральної Америки, і їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Тому дуже важливо, щоб Україна не стала однією з таких держав, де короткострокові фінансові переваги заважають тверезо оцінювати можливі довгострокові негативні екологічні наслідки подібного рішення. Тому треба підходити до такого важливого кроку з відповідальністю беручі до уваги всі за та проти.
У 2005 р. розпочався процес створення ядерного «могильника» в Україні для світових ядерних відходів. Юлія Тимошенко заявила, що підписаний договір між українським «Енергоатомом» та американською компанією «Holtec International» Про створення такого сховища: «Без яких-небудь громадських обговорень підписаний контракт на будівництво на базі Чорнобильської атомної електростанції сховища для ядерних відходів, практично «могильника». Причому не тільки для українських ядерних відходів, тому що за обсягом та масштабом воно перевищує в багато разів те, що потрібно Україні». Договір про спорудження ядерного сховища був підписаний 26 грудня 2005 р., щоправда договором передбачено захоронення на території Чорнобильської зони відчуження лише відпрацьованого ядерного палива від трьох українських АЕС: Рівненської, Хмельницької та Південноукраїнської. Про те, що там будуть захоронювати лише українські ядерні відходи, заявив і прем’єр-міністр Юрій Єхануров. Для ввезення на територію України ядерних відходів з інших країн, необхідно прийняти відповідний закон, оскільки чинне екологічне законодавство не дозволяє цього робити.
Українське суспільство нині турбується з приводу того, що Україна може стати світовим звалищем для ядерних відходів. Також занепокоєння висловлюють окремі політики, правда роблячи це скоріше у рамках ПР компаній які проводять їхні політичні партії. Крім того, активно проти цього виступають екологи, які висловлюють занепокоєння з приводу, знов таки, можливості завезення ядерних відходів з усього світу на територію України. Дуже часто політики маніпулюють інформацією тому дуже важливо тверезо оцінити всі за та проти щодо створення спеціальних сховищ відпрацьованого ядерного палива. Звичайно сховища, в першу чергу, мають бути створеними для вирішення проблем зі зберіганням Українських ядерних відходів. Завезення в Україну відходів із інших країн не відповідає інтересам України але сама ідея створення сховища не є поганою, бо проблема зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) є досить актуальною для України.
Пряме захоронення відпрацьованого ядерного палива роблять США, Канада і Фінляндія, знижують активність ядерних відходів із витягненням корисних компонентів і подальшим захороненням «залишків» Росія, Велика Британія, Франція та Японія. Всі інші держави, крім України, надають перевагу відкласти вирішення проблеми на потім. Зараз Україна перевозить ВЯП в Росію, де воно переробляється, а потім ці відходи мають повернутися назад, в Україну, і будуть складуватися в сухих контейнерах для тривалого зберігання. Переробка відходів в Росії не є вигідною для України тому, що на це витрачаються великі кошти біля $100 млн. щорічно, до того ж після переробки відходи все ж повертаються назад в Україну. За міжнародними законами, після того, як Росія переробила паливо, найбрудніша його частина повинна повернутися в Україну. У 2010 р. повернеться залишок, який набагато більш небезпечний, ніж оригінальні відходи. І його також потрібно десь зберігати. Росія має зараз технології, що дозволяють використовувати корисну частину переробленого палива повторно. Україна у майбутньому може оволодіти такими технологіями, що дозволить їй заощаджувати на паливі. Тому сухі сховища відпрацьованого ядерного палива (ССВЯП), перше з яких споруджено на Запорізькій АЕС, зможуть зберігати відпрацьоване паливо до того часу, коли в Україні з’явиться можливість його переробки. Сухі сховища, якщо відповідним чином побудовані, є чимось подібним до герметично звареної «консервної банки» з кращих сортів сталі товщиною 25 мм, а навколо – друга, залізобетонна «консервна банка» товщиною 700 мм. В ґрунт з неї нічого просочитися не може. Звичайно найкращим місцем для побудови «могильника» є зона відчуження у Чорнобилі. Але серйозне занепокоєння відносно спорудження «могильника» викликає наступний факт: планується спорудити сховище, спроможне вмістити до 2,5 тис. відпрацьованих тепловиділяючих зборок (ВТВЗ) реакторів ВВЕР-1000 й 1080 ВТВЗ реакторів ВВЕР-440, упакованих у контейнери. Проте за нинішніми темпами, 15 українських ядерних реакторів зможуть заповнити таке сховище аж за 1 000 років. Ми будуємо на перспективу? Саме це дає підстави підозрювати, що в Україну можуть завозитися відходи з інших країн. В принципі, справа ця вигідна, і на ній можна гарно заробляти (в межах 5 доларів США за 1 кг відходів), хоча тут постає серйозна екологічна загроза: по-перше, невідомо, якого класу ядерні відходи можуть завозитися в нашу країну (звичайно, за умови, що Верховна Рада прийме закон, що дозволить це робити), а по-друге, велика кількість ядерних відходів, у випадку надзвичайної ситуації як природного, так і техногенного характеру, можне спричинити масштабну екологічну катастрофу, якої ще ніколи не було в історії людства. Тому звичайно питання завезення в Україну відходів з інших країн є зараз дуже політизованим і не завжди всі за та проти тверезо оцінюються. Поки що взагалі питання ввезення в Україну ядерних відходів не має юридичного підґрунтя. Ставлення Українського народу до цього питання є також однозначно негативним. Політики ж ніколи не упускають можливості зароблювати собі на ньому політичні дивіденди інколи дезінформуючи спільноту, щодо нагальних потреб вітчизняної ядерної енергетики і перевагах створення такого сховища, залякуючи людей можливістю перетворення України на світове звалище ядерних відходів. Тому питання це є досить заплутаним і існує потреба у більш детальному його вивченні.
Звичайно перед початком спорудження ядерного «могильника» слід обов’язково провести екологічну експертизу, причому бажано із залученням кращих зарубіжних експертів та оцінити всі можливі ризики від такого сховища. Економічні аспекти сховища ВЯП відчутні - ми зекономимо кількасот мільйонів доларів, у зв’язку з тим, що відпаде потреба перевозити ядерні відходи в Росію. Крім того, не за горами створення в Україні нового ядерного реактора, який працюватиме на відпрацьованому паливі. Відносно ж екологічних аспектів, то у будь-якому випадку ми вже зберігаємо ВЯП на власній території, тому створення більш продуманого і технічно досконалого сховища є потрібним і необхідним, хоча непопулярним кроком, який треба буде колись зробити.
За даними Кабінету міністрів України: “У сховищах Чорнобильської АЕС зберігається зараз 20 тис. куб. метрів рідких і близько 2500 куб. метрів твердих радіоактивних відходів. Значна частина радіоактивних відходів, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, зберігається в умовах, що не відповідають встановленим нормам, правилам і стандартам радіаційної безпеки ”. Також кабінет міністрів України зазначив, що на даному етапі потрібні заходи з будування сховищ не проводяться ”, а “…обсяг радіоактивних відходів в Україні далі зростатиме внаслідок: повернення в Україну високоактивних радіоактивних відходів після переробки в Російській Федерації відпрацьованого ядерного палива українських атомних електростанцій, експлуатації існуючих ядерних установок, продовження строку їх експлуатації і введення в дію нових, поводження з відпрацьованим ядерним паливом, що тимчасово зберігається, тощо ”.
Що ж стосується позицій окремих держав щодо можливого завезення в Україну продуктів утилізації ядерних відходів, то існує занепокоєння з боку ООН, щодо ініціативи України стосовно створення сховища для відпрацьованого ядерного палива. ООН висловилася проти перетворення України на звалище радіоактивних відходів з країн ЄС. “Українські власті не повинні допустити перетворення країни на звалище відходів з сусідніх держав, для чого слід заборонити імпорт таких відходів з країн Євросоюзу ”. Про це заявив на прес-конференції в Києві спеціальний доповідач ООН з питання про токсичні відходи Окечукву Ібеану.
Російські ЗМІ повідомляють про існуючі домовленості між Україною і ЄС, щодо ввезення на територію України радіоактивних відходів. До того ж за оцінками Європейської Комісії, щорічно країни Європейського Союзу вимушені утилізувати 50 тис. куб. метрів радіоактивних речовин. Тому існує занепокоєння, що ці відходи можуть потрапити в Україну. Наприклад, Комсомольська Правда повідомляє: “Одна з таємних обіцянок, яку Київ дав партнерам на Заході: ми готові приймати від вас відпрацьовані ядерні і хімічні відходи ”, “ У Донецькій області, за деякими даними, для "отруйного" звалища вибрали шахти, що належать заводу "Донцемент" кар'єр в селищі Новоамвросиєвське і шахту в селищі Сніжне. У Луганській області географія виявилася ще ширшою. Ядерні відходи поховали в шахті "Должанська" недалеко від селища Свердловськ. Якщо ця міна сповільненої дії вибухне (адже шахти зовсім не обладнані для прийому таких вантажів), Україну цілком може чекати другий Чорнобиль ”. Російське інформагентство Регнум повідомляє: “20 лютого 2006 р. на прес-конференції в Києві лідер Блоку Юлії Тимошенко заявила, що в грудні минулого року українською владою було підписано угоду про створення на Україні могильника для ядерних відходів з інших країн ”. "Мені шкода, що прийняте рішення ховати ядерні відходи зі всього світу в Україні, в Чорнобильській зоні, - додала вона. Також Російські ЗМІ повідомляють про зацікавленість США у створенні ядерного “могильнику” на території ЧАЕС, та подальшого його використанню для захоронення власних відходів на території України. Але ці заяви неможливо перевірити тому, що не можливо знайти жодної цитати на підтвердження цього з боку офіційних осіб США.
Таким чином можна зробити декілька висновків стосовно створення на території України “могильника” для зберігання ядерних відходів. По-перше, створення такого сховища є необхідним кроком для вирішення проблеми зберігання ядерних відходів з Українських атомних станцій. Накопичені радіоактивні відходи у перспективі можуть бути використані для повторного використання з отриманням відповідних технологій Україною. Проблемою може стати комерційне використання “могильнику” з метою поховання відходів з інших країн. Навіть при дотриманні всіх стандартів, стосовно чого у світлі останніх подій з надійністю контейнерів виникають певні сумніви, існує ризик виникнення серйозної екологічної проблеми. Тому на думку переважної більшості експертів та громадян ввезення на Україну відходів з території третіх країн є неприпустимим. По-друге, не виникає жодних сумнівів, що світова спільнота зацікавлена у вивезенні зі своїх територій радіоактивних відходів на територію України. Особливо зацікавленим у використанні Українського “могильнику” радіоактивних відходів потенційно може бути Європейський Союз. Що ж стосується США, то в цій країні почато будівництво потужного сховища відпрацьованого ядерного палива і навряд США розглядають Україну, як потенційне місце для сховища власних відходів, хоча не виключено, що такий варіант міг би бути економічно більш привабливим для США. Але нажаль на даний момент інформації недостатньо для того, щоб зробити такий висновок.
|